Казка про автобус для дітей 3–7 років: синій тягач Бублик зустрічає маленького жовтого автобуса Тимка на його першому маршруті й допомагає дівчинці попрощатися з мамою перед садочком. Читати близько чотирьох хвилин, добре підходить на вечір перед першим днем у садочку.
Коротко про казку
- Для кого: діти 3–7 років, особливо ті, хто скоро піде в садочок.
- Скільки читати: близько 4 хвилин.
- Герої: тягач Бублик, жовтий автобус Тимко, дівчинка Соломійка з мамою, Дід Буксир.
- Про що: як коротко попрощатися з мамою вранці й знати, що ввечері вона повернеться.
Бублик і жовтий автобус Тимко
У містечку Добродорожськ жив синій тягач Бублик. У нього було шість коліс і червоний причіп із білими смужками.
Щоранку Бублик виїжджав із гаража й перевіряв себе:
— Колеса накачані! Фари працюють! Бак повний!
Дід Буксир, старий сірий евакуатор, двічі блимав йому фарами:
— До вечора!
— До вечора! БІ-БІП! — відповідав Бублик.
Того ранку в причепі в нього лежав жовтий пісок. Бублик віз його в садочок, для нової пісочниці. БРУМ-БРУМ-БРУМ — котився він вулицею.
Біля зупинки під кленами стояв маленький круглий автобус. Жовтий, як курчатко, з великими вікнами.
— Привіт! — сказав автобус. — Я Тимко. У мене сьогодні перший маршрут.
— А що таке маршрут? — спитав Бублик.
— Це моя дорога. Щоранку та сама: зупинка під кленами, зупинка біля пекарні, зупинка біля мосту. Я забираю дітей і везу в садочок. А ввечері везу назад.
ДЗИНЬ! — відчинилися його двері. Двоє хлопчиків застрибнули всередину й сіли біля вікна.
Але одна дівчинка, Соломійка, не йшла. Вона тримала маму за руку й плакала.
— Не хочу в садочок. Хочу з мамою.

Мама гладила її по голові. Минула хвилина, потім ще одна. Тимко тихенько зітхнув.
— Біля пекарні вже чекають діти, — прошепотів він Бублику. — І біля мосту теж. А я не можу поїхати без неї.
У Бублика самі собою засмикалися двірники. Він не знав, що сказати. А тоді згадав свій ранок.
— Соломійко, — тихо сказав він. — Я теж щоранку їду від Діда Буксира. Колись мені теж було сумно. А тепер у нас є свій секрет.
Дівчинка визирнула з-за маминої куртки.
— Який?
— Ми не прощаємося довго. Дід блимає мені фарами, я кажу «До вечора!» і сигналю БІ-БІП. І їду. А ввечері він завжди чекає мене в гаражі. Завжди.
— У мене немає фар, — схлипнула Соломійка.
— Зате є долоньки, — засміялася мама. — Давай так: я тебе обійму, ти мені помахаєш і скажеш «До вечора!». А ввечері я буду тут, під кленами, коли Тимко привезе тебе назад.
Соломійка подумала. Обійняла маму. Помахала рукою.
— До вечора!
— До вечора! — помахала мама.
ДЗИНЬ! — Соломійка зайшла в автобус і сіла біля хлопчиків.
— БІ-БІП! — гукнув Бублик.
— БІП-БІП! — відповів Тимко й рушив.
Бублик їхав за ним до самого садочка. Тимко зупинявся біля пекарні, ДЗИНЬ, і біля мосту, ДЗИНЬ. Щоразу в нього ставало більше пасажирів. Біля садочка всі вийшли, а Соломійка ще раз помахала Бублику у вікно.
Увечері Бублик повертався додому. Під кленами стояла мама. БРУМ-БРУМ-БРУМ — під’їхав Тимко, ДЗИНЬ — і Соломійка вибігла просто до неї.
— Вона повернулася! — сказав Бублик сам собі.
— БІП-БІП, до завтра! — гукнув Тимко й поїхав на свою стоянку.

Біля гаража чекав Дід Буксир.
— Ну як день? — спитав він.
— Я допоміг дівчинці попрощатися з мамою, — розповів Бублик. — Коротко: обійняти, помахати, сказати «До вечора!». Бо ввечері мама приходить.
— Отак, — кивнув Дід Буксир. — Коротке прощання і довга зустріч.
Бублик заїхав на своє місце, вимкнув мотор і погасив фари. Над Добродорожськом засвітилися зорі. На своїй стоянці дрімав маленький жовтий автобус Тимко.
А ти завтра вранці помахай мамі й скажи: «До вечора!». Вона прийде. Добраніч.
Поговоріть після казки
- Куди їхав Бублик зранку і що він віз?
- Що робить автобус Тимко? Де він зупиняється?
- Чому Соломійка плакала на зупинці?
- Як Бублик прощається з Дідом Буксиром?
- А як ми з тобою можемо прощатися вранці? Придумаймо свій знак.
- Хто приходить по тебе ввечері?
Як читати
- Звуки ДЗИНЬ, БІ-БІП і БРУМ-БРУМ-БРУМ хай промовляє дитина. На кожній зупинці Тимка можна разом сказати «ДЗИНЬ!».
- Коли Соломійка каже «До вечора!», помахайте одне одному, як у казці.
- Під кінець читайте тихіше й повільніше.
Питання батьків
Що робити, якщо дитина плаче, коли прощається в садочку?
Прощайтеся коротко й спокійно: обійняти, сказати, коли прийдете, і піти. Довге прощання і повернення «ще на хвилинку» зазвичай роблять сльози довшими. Багато дітей заспокоюються за кілька хвилин після того, як мама пішла, вихователь може це підтвердити.
Як придумати ритуал прощання з дитиною?
Оберіть одну просту дію, яку легко повторювати щодня: помахати, «дати п’ять», поцілувати в долоньку, сказати «До вечора!». Робіть її однаково щоранку, біля тих самих дверей. Ритуал підкаже дитині: зараз ми прощаємося, і все йде як завжди.
Як пояснити дитині, що мама повернеться із садочка?
Прив’язуйте свій прихід до подій дня, а не до годинника: «Після обіду, сну й прогулянки я прийду». І завжди приходьте тоді, коли пообіцяли, бо саме так дитина вчиться вам вірити. Не йдіть потайки, поки дитина не бачить, навіть якщо так здається легше.
Ще казки про Бублика
- Казка про пожежну машину: Бублик і Іскорка
- Казка про трактор: Бублик і Тракторець Гриць
- Казка про швидку допомогу: Бублик і Швидка Ліля
- Казка про поліцейську машину: Бублик і Патруль Зорян
- Казка про світлофор: Бублик і Мигайлик
- Казка про комбайн: Бублик і Комбайн Колосок
- Казка про кран: Бублик і автокран Гачок
- Казка про трамвай: Бублик і Трамвайчик Дзвоник
- Казка про зиму: Бублик і перший сніг
- Велика пригода вантажівки Бублика
Казку та ілюстрації створено за допомогою генеративного ШІ.